НВК "Ємилівська ЗШ І-ІІ ст - ДНЗ" №1

Тарас Григорович Шевченконародився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородськогоповіту Київської губернії.

Його батьки, що були кріпакамибагатого поміщика В. В. Енгельгардта, незабаром переїхали до сусіднього селаКирилівки.

1822р. батько віддав його “внауку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і,можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. Упоезії “А. О. Козачковському” Шевченко згадував, як він школярем списував убур'янах у саморобний зошит вірші Сковороди та колядку “Три царіє со дари”.

Після смерті у 1823р. матері і1825р. батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” удяка Богорського. Вже в шкільні роки малим Тарасом оволоділа непереборнапристрасть до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственныммаляром” і вперто шукав у навколишніх селах учителя малювання. Та після кількохневдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рікнаймитував у священика Григорія Кошиця.

 Наприкінці 1828 або на початку1829р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшані, яка дісталася в спадщинупозашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові віленського військовогогубернатора П. Енгельгардту. Восени 1829р. Шевченко супроводжує валку з майноммолодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатногоживописца”.

 Усе, що ми знаємо про дитину йпідлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний,натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену іводночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжкоздобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Цесправді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще йогобатько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічогоне треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, абовелике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічогоне поможе”.

 У Вільно Шевченко виконує обов'язкикозачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочнікартинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткийчас учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (? — 1835), професора живописуВіленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленськийвійськовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга ійого ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиціу валці з панським майном і Шевченко.

1832р. Енгельгардт законтрактовуєШевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву.Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та іншихпетербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академіїмистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить зЄ. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, якийдозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочуванняхудожників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В.Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляютьйого з кріпацтва.

21 травня 1838р. Шевченказараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвомК. Брюллова, стає одним з його улюблених учнів, одержує срібні медалі (закартини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841),“Катерина” (1842)). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка.Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебута ін., автопортрети).

Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком,за його свідченням, у 1837р. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші“Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останньогоШевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Пробудженню поетичноготаланту Шевченка сприяло, очевидно, знайомство його з творами українськихпоетів (Котляревського і романтиків). Кілька своїх поезій Шевченко у 1838р.віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще довиходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840р. з'являється перша збірка Шевченка —“Кобзар”.

Це була подія величезногозначення не тільки в історії української літератури, а й в історіїсамосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів(“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка”, “ДоОснов'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), вони засвідчили, що вукраїнське письменство прийшов поет великого обдаровання. Враження, якесправили “Кобзар” і твори, надруковані в “Ластівці”, підсилилося, коли 1841р.вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана у 1839 — 1841 рр.). Поемаприсвячена Коліївщині — антифеодальному повстанню 1768р. на ПравобережнійУкраїні проти польської шляхти. Вона пройнята пафосом визвольної боротьби,містить алюзії, що допомагали читачеві усвідомити її сучаснийсоціально-політичний підтекст. Не випадково в умовах революційної ситуації вРосії “Гайдамаки” опубліковано 1861р. в російському перекладі в журналі“Современник”.

Критичні відгуки на “Кобзар” і“Гайдамаків” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензентивизнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі з консервативних журналівдокоряли поетові, що він пише українською мовою (“Сын Отечества”, “Библиотекадля чтения”). Особливо прихильною була рецензія на “Кобзар” у журналі “Отечественныезаписки”, критичним відділом якого керував В. Бєлінський.

Навчаючись у Академії мистецтв імаючи твердий намір здобути професійну освіту художника, Шевченко, проте,дедалі більше усвідомлює своє поетичне покликання. 1841р. він пише російською мовоювіршовану історичну трагедію “Никита Гайдай”, з якої зберігся лише уривок.Згодом він переробив її у драму “Невеста” (зберігся фрагмент “Песня караульногоу тюрьмы”). 1842р. пише драматизовану соціально-побутову поему російською мовою“Слепая”. Того ж року створює історичну поему “Гамалія” (вийшла окремою книжкою1844р.). Кінцем лютого 1843р. датована історико-побутова драма “Назар Стодоля”(написана російською мовою, відома лише в українському перекладі). У 1844 —1845 рр. її поставив аматорський гурток при Медико-хірургічній академії вПетербурзі.

1844р. вийшло друге видання“Кобзаря”. Усі ці твори належать до раннього періоду творчості Шевченка, коливін усвідомлював себе як “мужицький поет” і поет-патріот.

Новий період творчості Шевченкаохоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами наУкраїну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка включає поезії 1843 — 1845рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього жперіоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).

 Період “трьох літ” — рокиформування художньої системи зрілого Шевченка. Його художню системухарактеризує органічне поєднання реалістичного і романтичного начал, в якомудомінуючою тенденцією стає прагнення об'єктивно відображати дійсність у всійскладності її суперечностей. У ці й наступні роки поет пише і реалістичні твори(“Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”), і твори, в яких реалістичненачало по-різному поєднується з романтичним (“Сон”, “Єретик”), і твори суторомантичні (“Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періодузаслання). Таке співіснування романтизму й реалізму в творчості зрілогоШевченка є індивідуальною особливістю його творчого методу. Художній методШевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався дорізних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно дотих завдань, які розв'язував.

Перша подорож Шевченка на Українупродовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р.,поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину,Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численнимипредставниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М.Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О.Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М.Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнімпетрашевцем Р. Штрандманом та ін.). На Україні Шевченко багато малював, виконавескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичневидання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України.Єдиний випуск цього альбому, що вважається першим твором критичного реалізму вукраїнській графіці, вийшов 1844р. у Петербурзі.

На Україні Шевченко написав двапоетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована вжурналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням)і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого1844р., він під враженням побаченого на Україні пише ряд творів (зокрема, поему“Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.

Весною 1845р. Шевченко післянадання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертаєтьсяна Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь,Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народніпісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети й краєвиди. З жовтняпо грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один заодним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”,“Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) та ін. Усі свої поезії 1843— 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Триліта”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему“Осика”. Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали увійти його твори1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише у березні 1847р.передмову, в якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників доглибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм іпсевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.

Весною 1846р. у Києві Шевченкознайомиться з М. Костомаровим, М. Гулаком, М. Савичем, О. Марковичем та іншимичленами таємного Кирило-Мефодіївського товариства (засноване в грудні 1845 —січні 1846 рр.) і вступає в цю організацію. Його твори періоду “трьох літ” малибезперечний вплив на програмні документи товариства. У березні 1847р.товариство було розгромлене. Почалися арешти. Шевченка заарештували 5 квітня1847р., а 17-го привезли до Петербурга й на час слідства ув'язнили в казематіIII відділу.

Революційні твори з відібраногопри арешті альбому “Три літа” стали головним доказом антидержавної діяльностіШевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського товариства не буладоведена). “За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів” йогопризначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вироку Микола Ідописав: “Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати”. Булизаборонені й Шевченкові книжки.

8 червня 1847р. Шевченка привезлидо Оренбурга, звідти до Орської кріпості, де він мав відбувати солдатськуслужбу. Почалися місяці принизливої муштри. В Оренбурзі поет познайомився зісвоїми земляками Ф. Лазаревським і С. Левицьким, які стали його друзями йдопомагали йому на засланні, в Орській кріпості — з польськими політичнимизасланцями І. Завадським, С. Крулікевичем, О. Фішером та ін. В Орську вінпорушив царську заборону писати. Свої нові твори він потай записував до саморобних“захалявних” зошитків. Наприкінці 1849 — на початку 1850р. він переписав ці“невільницькі” поезії в саморобну книжечку, яка згодом дістала назву “Малакнижка”. В Орській кріпості поет написав 21 твір.

У 1848р. на клопотанняШевченкових друзів його включили як художника до складу Аральської описовоїекспедиції, очолюваної О. Бутаковим. З жовтня 1848р. до травня 1849р.експедиція зимувала на острові Косарал. Під час зимівлі Шевченко багато малюваві написав понад 70 поезій. З травня експедиція продовжувала дослідженняАральського моря, наприкінці вересня повернулася до Раїма, а звідти доОренбурга. За проханням Бутакова Шевченка залишили в Оренбурзі опрацьовуватиматеріали експедиції, де він написав 12 поезій. Там потоваришував з польськимизасланцями (зокрема, з Бр. Залеським) та штабс-капітаном К. Герном, якийпопередив Шевченка про наступний обшук і допоміг зберегти “Малу книжку”.

23 квітня 1850р. Шевченказаарештували за порушення царської заборони писати й малювати. Після слідства вОрській кріпості його перевели до Новопетровського укріплення на півостровіМангишлак, куди він прибув у середині жовтня 1850р. Цей новий арешт мавфатальні наслідки для поетичної творчості Шевченка на засланні: з обережностівін змушений був припинити писати вірші і відновив поетичну діяльність тількинезадовго до звільнення (друга редакція поеми “Москалева криниця”). Проте, в тіроки він малював, написав кілька повістей російською мовою і розпочав щоденник.У Новопетровському укріпленні Шевченко створив, зокрема, серію викривальнихмалюнків “Притча про блудного сина”, яка є одним із найвищих здобутківкритичного реалізму в мистецтві середини XIX ст. Загалом же, всупереч царськійзабороні малювати (але з негласного дозволу безпосереднього начальства) назасланні він зробив сотні малюнків і начерків — переважно пейзажів, а такожпортретів і жанрових сцен. Сім років перебування в Новопетровському укріпленні— чи не найтяжчих у житті поета. Тільки співчуття таких гуманних людей, яккомендант укріплення А. Маєвський та його наступник І. Усков, дещо полегшувалостановище безправного солдата-засланця. Після смерті Миколи І (лютий 1855р.)друзі поета (Ф. Толстой та ін.) почали клопотатися про його звільнення. Татільки 1 травня 1857р. було дано офіційний дозвіл звільнити Шевченка звійськової служби зі встановленням за ним нагляду і забороною жити в столицях.2 серпня 1857р. Шевченко виїхав із Новопетровського укріплення, маючи намірпоселитися в Петербурзі.

У роки заслання Шевченко, як іраніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише соціально-побутові поеми(“Княжна”, “Марина”, “Москалева криниця”, “Якби тобі довелося...”, “Петрусь” таін.), історичні поеми й вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара”,“У неділеньку у святую” та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту (“П. С.”,“Царі”), хоч у ці роки свідомо стримує свій темперамент політичного сатирика.Та головний набуток його творчості 1847 — 1850 рр. — лірика. Лірика йособистого плану, і рольова, в якій чільне місце займають вірші внароднопісенному дусі. За ідейно-художніми якостями і значенням в літературномупроцесі лірика Шевченка цього періоду — етап не тільки в його творчомурозвитку, а й в українській поезії взагалі. Реалістичним психологізмом,відтворенням “діалектики душі”, природністю поетичного вислову вона випереджалалітературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезіїнаприкінці XIX ст. (І. Франко, Леся Українка).

Значення “невільницької” поезії Шевченка вісторії української літератури обумовлене також тим, що в роки 1847 — 1850,коли після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства художнє слово на СхіднійУкраїні майже замовкло, він був чи не одноосібною активнодіючою силоюукраїнського літературного процесу. Слід проте врахувати, що Шевченковапоезія періоду заслання могла реально впливати на розвиток літератури вже післясмерті автора, коли більшу частину тих творів було опубліковано в “Кобзарі”1867р.

Коли Шевченко виїхав зНовопетровського укріплення, прямуючи через Астрахань, Нижній Новгород і Москвудо Петербурга, він (як і комендант Новопетровського укріплення Усков, який давдозвіл на виїзд) ще не знав, що в'їзд до столиць йому заборонено. Про це поетдізнався в Нижньому Новгороді, де йому довелося затриматися на кілька місяців,поки віце-президент Академії мистецтв Ф. Толстой не виклопотав дозвіл на йогопроживання в Петербурзі. У Нижньому Новгороді Шевченко написав поеми “Неофіти”,“Юродивий” (незакінчена), ліричний триптих “Доля”, “Муза”, “Слава” тадоопрацьовував свої “невільницькі” поезії, які переписував у “Більшу книжку”.

У кінці березня 1858р. Шевченкоприїхав до Петербурга. Літературно-мистецька громадськість столиці гарячезустріла поета. В останні роки життя він бере діяльну участь у громадськомужитті, виступає на літературних вечорах, стає одним із фундаторів Літературногофонду, допомагає недільним школам на Україні (складає й видає для них “Букварьюжнорусский”), зустрічається з М. Чернишевським, В. і М. Курочкіними, М.Михайловим, І. Тургенєвим, Я. Полонським, М. Щербиною, А. Майковим, М. Лєсковимта ін., з діячами польського визвольного руху — 3. Сераковським, Е.Желіговським, Я. Станевичем, Й. Огризком та ін. У ці ж роки спілкується зукраїнськими літераторами Петербурга — Марком Вовчком, М. Костомаровим, П.Кулішем, Д. Каменецьким, В. Білозерським, Д. Мордовцевим та ін., бере участь увиданні альманаху “Хата” та підготовці до видання журналу “Основа”. Проте дляШевченка були неприйнятними буржуазно-ліберальні погляди Куліша і Костомарова(особливо на селянське питання). Справжня ідейна й особиста дружба встановиласяміж Шевченком і Марком Вовчком, якій він присвятив вірш “Марку Вовчку”.

Влітку 1859р. Шевченко відвідавУкраїну. Зустрівся в Кирилівці з братами й сестрою. Мав намір оселитися наУкраїні. Шукав ділянку, щоб збудувати хату. Та 13 липня біля с. Прохорівка йогозаарештували. Звільнили через місяць і запропонували виїхати до Петербурга.

У ці роки Шевченко багатопрацював як художник, майже цілком присвятивши себе мистецтву офорта, багато вчому збагативши його художньо-технічні засоби (1860р. Рада Академії мистецтвнадала йому звання академіка гравірування). До активної поетичної творчостіШевченко повернувся не відразу: 1858р. у Петербурзі написав лише два вірші,1859р. — 11 і велику поему “Марія”, а 1860р. — 32. Ще 1858р. почав клопотатисяпро дозвіл на друкування творів (після повернення з заслання окремі його поезіїз'являються в російських журналах, переважно без підпису автора). Сподівавсявидати зібрання творів у двох томах, де другий том включив би твори, написаніпісля арешту 1847р., однак домігся дозволу цензури лише на перевидання давніхсвоїх поезій. У січні 1860р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складаласяз 17 написаних до заслання поезій (з них тільки цикл “Давидові псалми” повністюопубліковано вперше). Того ж року вийшов “Кобзарь” Тараса Шевченка в переводерусских поэтов”. А 1859р. у Лейпцігу видано (без участі поета) збірку “Новыестихотворения Пушкина и Шевченки”, де вперше надруковано шість нелегальнихпоезій Шевченка, зокрема “Кавказ” і “Заповіт”. Видання “Кобзаря” 1860р. булосприйнято передовою громадськістю як визначна літературно-суспільна подіязагальноросійського значення (рецензії М. Добролюбова, М. Михайлова, Д.Мордовцева та ін.).

Заслання підірвало здоров'яШевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів і 10 березня помер. Незадовго досмерті написав останній вірш — “Чи не покинуть нам, небого”. У похороні поетабрав участь чи не весь літературно-мистецький Петербург (зокрема, М. Некрасов,М. Михайлов, Ф. Достоєвський, М. Салтиков-Щедрін, М. Лесков, М. Костомаров, В.Білозерський, П. Куліш, Г. Честахівський). Похований був на Смоленськомукладовищі. Через два місяці, виконуючи заповіт поета, друзі перевезли його прахна Україну і поховали на Чернечій (тепер Тарасова) горі біля Канева.

Тарас Шевченко в останніроки життя

Смерть Шевченка в розквітітворчих сил була величезною втратою не тільки для української літератури, а длявсього вітчизняного письменства і визвольного руху. Та його поезія жила, діяла,поширювалася в списках і російських та закордонних виданнях (празьке видання“Кобзаря” 1876р. включало більшість позацензурних творів поета). З 60-х рр. XIX ст. з'являються першізакордонні праці про його життя і творчість та переклади творів різними мовамисвіту. Шевченкова поезія і після смерті поета залишається могутнім чинникомукраїнського літературного процесу. Важко переоцінити також роль Шевченковоїспадщини в розвитку не тільки естетичної, а й соціальної і національноїсвідомості українського народу. Творчість Шевченка стала новим етапом урозвитку естетичного мислення українського народу. Вона визначила надесятиліття вперед дальший поступ української літератури (не тільки поезії, а йпрози і драматургії), прискорила український літературний процес. Шевченко,ім'я якого стоїть в одному ряду з іменами Пушкіна, Лєрмонтова, Байрона,Міцкевича, підніс українську літературу до рівня найрозвиненіших літературсвіту.

Великий вплив мала творчістьШевченка на літератури слов'янських народів (болгарського, чеського, польськогота ін.), що був виразно помітним уже в другій половині XIX ст. Шевченкова поезія стала етапом ів розвитку української літературної мови. Шевченко завершив процес їїформування, розпочатий ще його попередниками (Котляревський,Квітка-Основ'яненко, поети-романтики та ін.), здійснивши її синтез з живоюнародною мовою і збагативши виражальні можливості українського художньогослова.